Богдан Гаврилишин: радник, якого не почули
БОГДАН ГАВРИЛИШИН (1926-2016)
Український, канадський, швейцарський економіст, громадський і культурний діяч, меценат.
А ще – інженер, винахідник, викладач, директор Міжнародної школи менеджменту, один із найвідоміших радників і консультантів державного управління та міжнародного бізнесу в понад 70 країнах на всіх континентах.
Богдан Гаврилишин був співзасновником Світового економічного форуму в Давосі.
«У деяких країнах я був залучений до визначних подій і залишив слід по собі, серйозно вплинувши на подальший розвиток тих країн. Так сталося в Австралії та Аргентині».
Що б не робив Богдан Гаврилишин, цей найшанованіший і найавторитетніший у світі чоловік, – він це робив заради України. Він завжди наголошував, що його Батьківщина – Україна:
«Проживши три чверті свого життя поза межами України, я завжди і всюди представлявся: “Богдан Гаврилишин, українець”».
1990. Втілення заповітної ідеї Богдана Гаврилишина – відкриття Міжнародного інституту менеджменту в Києві. Між іншим, намагалися відкрити цей інститут у Москві, але Богдан Гаврилишин наполіг саме на українській столиці.
1995. Богдан Гаврилишин виділив кошти на першу українську експедицію в Антарктиду.
Богдан Гаврилишин став ініціатором створення українськомовного видання «Кур’єра ЮНЕСКО» (цей впливовий у світі журнал на той час виходив 30 мовами).
Богдан Гаврилишин вів свій блог на популярному сайті «Українська правда».
2010. Засновано Благодійний Фонд Богдана Гаврилишина. Місія фонду – підготовка молодих українців, які на власному досвіді вивчили б, як функціонують найкращі країни Європи, та змогли б утворити критичну масу людей, яка трансформує Україну.
За час діяльности Фонду випускниками програм стали понад 1500 осіб. Фонд фінансував друк українськомовних книг, форуми української молоді діаспори, проєкти громадських організацій «Студентська республіка», «Ліга інтернів».
З 1988-го Богдан Гаврилишин жив і працював в Україні (тут і помер і похований в рідному селі на Тернопільщині).
З часу української незалежности Богдан Гаврилишин був радником декількох Президентів України, прем’єр-міністрів, голів Верховної Ради.
Про своє життя і успіх Богдан Гаврилишин розповів у книзі «Залишаюсь українцем» (2011).
Богдан Гаврилишин упродовж усього свого життя намагався сприяти поширенню та зміцненню позицій української мови. Протягом 1988–2016 рр. в Україні з її громадянами він говорив виключно українською мовою, не переходячи на російську, не приймаючи в подарунок навіть книг російською мовою.
Так, 1988-го, відвідавши Почаївську лавру, отримав запрошення від настоятеля завітати знову:
«На це я одразу відповів: “Пане настоятелю, ми обов’язково так зробимо, як тільки ви почнете читати проповіді українською, а не російською мовою”».
У 1989-му професор Олег Білорус (заступник директора Державного інституту планування) хотів подарувати Богдану Гаврилишину як подяку за прочитані лекції шість томів книжок, опублікованих інститутом:
«Я глянув на них і побачив, що вони написані російською. Повернув їх, сказавши: “Мені важко читати російською. Як тільки інститут надрукує книжки українською, я з радістю їх прийму в подарунок”».
Подібне трапилося і під час відвідин Київського університету:
«Після лекції проректор університету подарував мені книгу про університет. І знову ж таки, на моє здивування, вона була написана російською. У Києві в університеті, який носить ім’я Тараса Шевченка, опис університету та його діяльности був надрукований тільки російською! Я її повернув проректорові, зазначивши: “Як тільки надрукуєте її українською, будь ласка, надішліть мені примірник”. І дав йому свою візитку з адресою».
Богдан Гаврилишин був невтомним воїном у боротьбі за українську мову:
«Найбільше мене здивувала лекція у Вищій партійній школі, прочитана на запрошення її проректора. Коли я почав говорити, в аудиторії почулися невдоволені фрази російською: “Я не розумію”. Я відреагував з посмішкою, сказавши: “Я охоче прочитаю лекцію англійською або французькою”. Після цих слів аудиторія повернулася до невдоволених з виглядом, що, очевидно, означав: “Замовкніть, дурні”».